Днів
Годин
Хвилин
Секунд

6 Міжнародна виставка гірничодобувної, вугільної та будівельної промисловості

5-7 жовтня 2021 • Україна • Запоріжжя • ВЦ «Козак Палац»

Метт Сімпсон: «Ми хотіли би почати будівництво до кінця 2021 року»

news
CEO Black Iron про 10-річну історію відносин з Україною, перспективи проєкту та світові ринки
Метт Сімпсон: «Ми хотіли би почати будівництво до кінця 2021 року»
Канадська гірничодобувна компанія Black Iron дуже близька до того, щоб домовитися з урядом України про умови отримання земельної ділянки для будівництва гірничо-збагачувального комбінату поблизу Кривого Рогу. Десятьма роками раніше компанія за $13 млн придбала у групи EastOne українського бізнесмена Віктора Пінчука кіпрську компанію разом з ліцензіями на розроблення двох рудних родовищ у Дніпропетровській області: Шимановського та Зеленовського.

Весь цей час Black Iron займалася пошуками інвестицій та блукала владними коридорами, намагаючись домовитися з українською державою. Компанії потрібно було лише: отримати ділянку, що перебуває в користуванні Міністерства оборони, і ще одну – ту, що входить до складу лісового фонду України. А також перемістити невеликий мікрорайон у місті Кривий Ріг.

На сьогодні компанія заручилася підтримкою Офісу президента, Державної служби геології та надр, а також губернатора Дніпропетровської області. А ще – отримала від держави менеджера з інвестиційної підтримки. Тепер є надія, що справи у Black Iron підуть швидше. GMK Center розпитав CEO Black Iron Метта Сімпсона про перспективи проєкту, стан глобального ринку металургійної сировини та інвестиційної привабливості України.

Що перешкоджало реалізації проєкту всі ці роки?

– У 2014 році компанія Black Iron уже була готова розпочати будівельні роботи в рамках проєкту. На той момент ми підписали з «Метінвестом» договір про спільну діяльність. Вони готові були покрити 49% від вартості будівництва й були дуже близькі до того, щоб підписати договір про інвестування додаткових коштів у розмірі $280 млн.

Таким чином, у нас було $800 млн для запуску проєкту вартістю $1,1 млрд. Але на сході України вибухнула війна. Нам довелося тимчасово зупинити проєкт, оскільки інвестувати таку велику суму за таких обставин було б надто ризиковано. Через війну ми втратили як мінімум 4-5 років.

Зараз ми відновлюємо проєкт, оскільки наші акціонери та я особисто переконані, що ситуація на сході країни істотно стабілізувалася. Важливим фактором для прийняття такого рішення стало те, що ціни на залізну руду відновилися до сприятливого рівня. Це дало змогу повернути інвесторів у проєкт.

Зараз ви розглядаєте варіант залучення інвестицій в обмін на майбутню продукцію. У чому полягають особливості такого інструменту?

– Зараз ми ведемо переговори з кількома сталеливарними заводами, а також з міжнародними трейдерами, в тому числі з Glencore. Поки що я не уповноважений озвучити всі конкретні імена. Ми обговорюємо можливість укладення договору, згідно з яким вони матимуть право викупити перші 4 млн т виробленої нами продукції в обмін на стартові інвестиції в будівництво проєкту. У випадку з рудником це дуже вдала схема залучення необхідного обсягу інвестицій, оскільки вона передбачає вигоду для сталеливарних компаній у вигляді знижки на сировину.

Тобто вигода полягає тільки у зниженій ціні? Про участь у капіталі не йдеться?

– Йдеться переважно про групу компаній, якій належить частка в компанії, в деяких випадках – про частку в проєкті або в прибутку від торгівлі. Можлива також участь одночасно на кількох рівнях. Отже, більшість партнерів отримають вигоду у формі як пайової участі, так і знижки.

Який приблизний діапазон можливої знижки?

– Ми в процесі переговорів. На жаль, я не можу озвучити точні цифри, оскільки це конфіденційна комерційна інформація. Як правило, в таких випадках розмір знижки становить однозначне число.

Обрана вами модель інвестування передбачає ведення переговорів з металургійними компаніями. Чи є якісь особливості переговорів з такого роду партнерами?

– Ми звернулися до сталеливарних компаній, тому що вони потенційно зацікавлені придбати перші 4 млн т нашої продукції. Ми шукаємо оптимальний варіант, за якого ми могли б отримати найбільші інвестиції в обмін на найменшу знижку та частку участі. Власне, ми спостерігаємо конкуренцію серед сталеливарних компаній і трейдерів. Ми проводимо двоетапний відбір. На першому етапі, який завершився 9 жовтня, кандидати подали попередню незобов’язуючу інвестиційну пропозицію. Для другого етапу, який поки що не завершений, відібрали набагато вужче коло потенційних партнерів. З одним з них, за результатами переговорів, ми маємо намір підписати наступного року інвестиційну угоду.

Схоже, головну проблему вам вдасться вирішити найближчим часом?

– Щодо інвестицій – перспективи доволі обнадійливі. Крім інвестицій в обмін на продукцію, про які ми щойно говорили, ми також ведемо переговори з однією дуже авторитетною американською компанією, яка зацікавлена інвестувати в наш проєкт в обмін на майбутні роялті. Крім того, ми в процесі узгодження попереднього договору з двома будівельними компаніями, які готові вкласти $65 млн.

Ми спостерігаємо активний інтерес до нашого проєкту. Однак, щоб безпосередньо розпочати будівництво, нам необхідно узгодити з урядом придбання відповідної ділянки землі в Україні, щоб розмістити на ній переробний завод, насипи відходів і хвостосховища.

Виходить, фінансовий сектор більше не зацікавлений вкладати в товарно-сировинні ресурси?

– Сировина становить великий інтерес. Особливо залізна руда. Важливо відзначити, що цього року найбільше зростання цін наразі зафіксоване саме на залізну руду. І це на фоні того, що ціна на золото в певний момент перевищила $2000 за унцію. Це важливий сигнал, який не всі беруть до уваги. На ринку залізної руди ситуація видається дуже позитивною. У всьому світі відбувається переорієнтація попиту з агломерату на окатиші та сировину для їх виробництва. А саме цей продукт (окатиші) ми й маємо намір виробляти. Тобто у нас буде продукція, на яку об’єктивно є попит, і вигідне місце розташування з огляду на безпосередню близькість як до близькосхідних, так і до європейських металургійних потужностей. Це дуже вдала комбінація.

Ви вважаєте, що вертикальна інтеграція, яка передбачає, наприклад, придбання частки в Black Iron, є привабливою бізнес-моделлю для українських інвесторів? Чи є сенс сталеливарним компаніям вдаватися до вертикальної інтеграції?

– Не думаю, що вертикальна інтеграція є необхідністю. Однак, на мою думку, це може допомогти забезпечити безперебійність поставок. Багато що залежить від виробничих цілей і місця розташування. Візьмемо, до прикладу, Близький Схід. Там є такі компанії, як Bahrain Steel. Їх виробничі потужності дають змогу виробляти 9,5 млн т окатишів, але вони не завжди використовуються на 100%. І, очевидно, не тому, що компанія цього не хоче. Просто не вистачає потужностей із прямого відновлення заліза та виробництва окатишів, щоб забезпечити бажаний попит.

З іншого боку, є такі компанії, як Tosyali. Це турецький виробник, який побудував завод з виробництва окатишів в Алжирі. Де брати сировину для цього заводу? Адже вони не можуть використовувати звичайну руду. Їм потрібна руда, придатна для прямого відновлення.

Відповідаючи на ваше запитання: гадаю, що для деяких металургійних компаній така модель є цілком доцільною, оскільки гарантує надійне постачання. Якщо ж є можливість використовувати більш широкий асортимент сировини, вертикальна інтеграція, найімовірніше, буде не такою цікавою.

Чи досі в силі меморандум про взаєморозуміння між Black Iron та Glencore?

– Так. Ми з Glencore підписали незобов’язуючий меморандум про взаєморозуміння. Це означає, що Glencore висловила інтерес до інвестування в проєкт Black Iron в обмін на право гарантованої закупівлі майбутньої продукції. Але меморандум не передбачає жодних конкретних зобов’язань. Тому перші 4 млн т продукції наразі розігруються між усіма кандидатами, серед яких і Glencore.

Земельна ділянка для будівництва гірничо-збагачувального комбінату Black Iron

Давайте поговоримо про ринок. Згідно з оцінкою CRU, грінфілд-проєкт Black Iron зможе запропонувати найнижчі ціни на світовому ринку. Однак родовище, яке Black Iron має намір розробляти, оточене іншими заводами, які аж ніяк не можна назвати світовими лідерами. Тож у чому ваш секрет?

– Ніякого секрету немає. Інші заводи справді пропонують дуже дешеву продукцію. Однак важливо розуміти, що це тому, що продукція із 62%-м вмістом заліза поставляється до Китаю. А ми плануємо виробляти продукцію із вмістом заліза 68% і 70%, для якої надбавка на сьогодні становить близько $4 за 1%. Це можна порівняти з базовою ціною продукції з 62%-м вмістом заліза. Така надбавка може становити від $2 до $9 за 1%. На це потрібно робити поправку в процесі розрахунків.

Також необхідно враховувати, що незважаючи на те, що ми із сусідніми родовищами маємо схожу за якістю руду, підприємства там були побудовані понад 50 років тому. Безсумнівно, на той момент їхні технології були передовими. Однак зараз це не так. Наприклад, більшість підприємств навколо нашого родовища досі використовують підйомники ємністю 110-120 т, тоді як сучасні виробники вже давно користуються підйомниками на 240-320 т.

Якщо говорити про переробні потужності, після дроблення руди більшість старих підприємств використовують так звані млини самоподрібнювання. Натомість їхні сучасні конкуренти використовують подрібнювальні валки високого тиску. Це набагато ефективніша технологія. Тобто сучасні технології дають змогу знижувати вартість виробництва за рахунок підвищення продуктивності.

Деякі консалтингові компанії говорять про довгострокове зниження попиту на залізну руду у зв’язку зі скороченням виробництва конвертерної сталі. Що ви думаєте з цього приводу?

– На мою думку, цей ринок ще не повністю розкрив свій потенціал у плані розвитку та індустріалізації. Важливе інше: ми спостерігаємо зміщення попиту від агломерату до окатишів. Це пов’язано з екологічними міркуваннями. От, наприклад, Китай. Згідно з прогнозами, впродовж найближчих трьох років в Китаї суттєво збільшиться виробництво окатишів. Справа в тому, що в зимовий період Китай використовує великі обсяги енергетичного вугілля для опалення будинків. Через це китайський уряд запроваджує обмеження на допустимі обсяги виробництва сталі, щоб знизити викиди. Так вони намагаються вирішити проблему забруднення повітря. Відповідно, у виробників є два варіанти: скоротити виробництво, втрачаючи при цьому доходи, або переорієнтуватися на виробництво окатишів, що дасть змогу працювати з більшою енергоефективністю та меншими викидами. Тому вони розвивають сегмент окатишів.

Згідно з прогнозами CRU, протягом найближчих 15 років очікується дефіцит окатишів у розмірі 133 млн т. З них 40 млн т припаде на сегмент заліза прямого відновлення, який доволі широко представлений на Близькому Сході, тобто в безпосередній близькості до України.

Ви підняли цікаве питання про перерозподіл попиту між агломератом і окатишами. Ваш основний продукт – залізорудний концентрат, який використовують для виробництва агломерату. Однак виробництво агломерату супроводжується значними обсягами викидів СО2 в порівнянні з окатишами. Як ви оцінюєте роль вашої компанії в декарбонізації та перспективи вашої продукції в цьому контексті?

– Щоб відповісти на ваше запитання, слід заглибитися в деталі виробничого процесу. Наша технологія відрізняється від тієї, яку використовують інші виробники залізорудного концентрату в цьому регіоні. Розмір нашого кінцевого продукту становить 32 мікрона, що ідеально підходить для виробництва окатишів, але не дуже підходить для агломерації. В останньому випадку розмір частинок, як правило, має перевищувати 200 мікрон.

Чи правда, що Black Iron зосередилася на виробництві концентрату, оскільки будівництво потужностей для виробництва окатишів коштувало б надто дорого?

– Так, і в перспективі ми можемо побудувати власний завод з виробництва окатишів. Але потрібно враховувати, що на Близькому Сході, в Китаї такі заводи будують поруч із заводами з виробництва сталі.

Ще один приклад – Vale, найбільший виробник залізної руди в Бразилії. Нещодавно вони завершили будівництво заводу з доподрібнення руди з продуктивністю 4 млн т на рік. Таким чином, Vale виробляє дрібну фракцію, що підходить для агломерації, і відправляє її до Китаю. А потім повторно подрібнює руду та продає її виробникам окатишів. Ми пропонуємо сировину, придатну для заводу з виробництва окатишів, яка не потребує подрібнення.

Згідно вашою оцінкою, основними ринками для Black Iron є Китай та Близький Схід?

– Правильно. Європа – дуже привабливий ринок, але їхні сталеливарні компанії закуповують безпосередньо окатиші. Тому щоб потрапити на європейський ринок, нам потрібно було б налагодити виробництво окатишів.

Ваші потенційні інвестори – це компанії з Близького Сходу чи Китаю?

– Як інвесторів ми розглядаємо сталеливарні заводи з регіонів, що становлять для нас інтерес, і трейдингові компанії, серед яких, наприклад, європейська Glencore. Що стосується ринків збуту, Близький Схід і Китай справді є нашими пріоритетами.

Повертаючись до питання технологій, які заходи щодо зниження впливу на довкілля ви плануєте реалізувати?

– Ми передбачили низку заходів, які дають змогу знизити викиди шкідливих речовин, зокрема пилу, на заводі Black Iron. Ці рішення вже довели свою ефективність і будуть вигідно відрізняти наш проєкт від деяких інших виробничих потужностей у регіоні. Наприклад, ми плануємо використовувати технологію електронного управління детонацією. Традиційний спосіб має на увазі буріння свердловин, закладання вибухівки. У результаті вибуху утворюється величезна хмара пилу, а вплив вибуху може вплинути на якість видобутої руди. Натомість електронні детонатори дають можливість контролювати параметри підривних робіт і задавати інтервали між вибухами з точністю до мілісекунд. Завдяку цьому можна істотно знизити кількість не лише пилу, що утворюється в результаті вибуху, а й відходів.

Якщо говорити про переробні потужності, ми плануємо встановити електростатичні фільтри, які, як відомо, істотно скорочують викиди в атмосферу. Крім того, ми розглядаємо можливість використання електричних тролейкарів для дизельних тягачів на великих дистанціях. Це сприятиме зменшенню екологічного сліду та скороченню енергоспоживання.

Які способи управління відходами ви маєте намір застосовувати?

– Останнім часом проблема зберігання відходів викликає неабияке занепокоєння, особливо з огляду на аварію в Бразилії. Обвалення хвостосховища в Бразилії було зумовлене його конструкцією. Будувати такі багатоярусні вертикальні відвали, в принципі, у багатьох країнах заборонено. У нашому проєкті ми передбачили осьовий спосіб наповнення відвалу. Надійність цієї конструкції доведена на практиці.

Чи плануєте ви утилізувати хвостосховища або шлаки?

– Поблизу рудника в процесі вироблення будуть утворюватися насипи з відходів. Коли експлуатація рудника закінчиться, ці насипи розрівнюватимуть до безпечного рівня і засіватимуть для утворення зміцнювального рослинного шару.
 
Команда Black Iron на місці майбутнього виробництва. Третій зліва – Метт Сімпсон

Які, за вашими оцінками, зараз є ризики для проєкту?

– Думаю, основний ризик на цьому етапі пов’язаний з проблемою отримання землі для будівництва. Земельне питання треба вирішити своєчасно й за розумну ціну. Існує придатна ділянка, яка перебуває у власності української держави. Зараз її використовує Міністерство оборони для навчальних цілей. Для реалізації проєкту Black Iron необхідно близько 1500 га. Така площа дасть змогу розмістити переробний завод, хвостосховище та насип відходів. Для цього треба перемістити невеликий мікрорайон Кривого Рогу, а також отримати в користування невелику ділянку, яка входить до складу лісового фонду України. Таким чином, у нас є міжнародні інвестори, які готові брати участь у проєкті, але немає гарантій щодо тривалості процедури передачі права користування або власності на землю. А міжнародні інвестори не можуть похвалитися терпінням.

Передача прав на землю від Міністерства оборони та переміщення мікрорайону – це питання, які вирішуються на найвищому рівні. Цього року представники Black Iron провели зустрічі з президентом та прем’єр-міністром України. Чи були зустрічі результативними?

– Так, звичайно, обидві зустрічі були важливими. Ми заручилися підтримкою Офісу президента, Держгеонадр і губернатора Дніпропетровської області. Однак процес суттєво сповільнюють непрості переговори з Міністерством оборони. Тому нам необхідне більш активне втручання з боку Офісу президента і Кабінету Міністрів, щоб прискорити процес. Ми підписали меморандум про взаєморозуміння з Міноборони майже рік тому. Але нам поки не вдалося домогтися підписання зобов’язуючої угоди про передачу землі.

Президент оголосив про свою ініціативу створити державний орган для усунення бюрократичних перешкод реалізації великих інвестиційних проєктів. Передусім це стосувалося проєкту Black Iron. Навіть був призначений відповідальний менеджер. Як ви вважаєте, чи буде такий інструмент корисний?

– Упевнений, для інвесторів, які вкладають гроші в Україну, дуже важливо мати таку офіційну опору. Закон про «інвестиційних нянь» уже прийнято, і, наскільки мені відомо, президент планує підписати його найближчим часом. Переконаний, це допоможе залучити іноземних інвесторів в Україну.

Україна досі залишається доволі забюрократизованої країною. Тому для потенційних іноземних інвесторів дуже важливо мати єдину контактну особу, до якої можна було б звернутися за допомогою, щоб розібратися в подекуди заплутаних законах, структурах державного апарату та отримати можливість оперативного і грамотного усунення будь-яких труднощів, що виникли. Це дуже важливо.

Чи бере інвестиційний менеджер активну участь у просуванні проєкту?

– Він справді допомагає, координуючи нашу взаємодію з усіма відповідальними держструктурами. Це сприяє ефективному погодженню дій. Він також намагається прискорити для нас процес, допомагає орієнтуватися у всіх застосовних законах і правилах. Це важливо, щоб ми не опинилися в ситуації, коли наш проєкт «застрягне» в тому чи іншому органі, якому не до цього і який безкінечно відкладає його розгляд. Щоб прискорити роботу, надзвичайно важливо централізовано координувати її.

Чи є інфраструктурні ризики для вашого проєкту, наприклад, пов’язані з доступом до портової інфраструктури?

– Жодних технічних чи інфраструктурних ризиків для нас не вбачається. Ми підписали меморандум про взаєморозуміння з «Укрзалізницею» щодо забезпечення достатньої пропускної здатності для перевезень нашої продукції. Ще один меморандум підписали з портом «Южний» про забезпечення потужностей, необхідних для реалізації першої та другої фаз нашого проєкту.

Як ви плануєте конкурувати з іншими компаніями за трудові ресурси?

– Black Iron має намір найняти якомога більше працівників з місцевих громад. У тому районі, де ми плануємо розмістити наші потужності, вже багато поколінь добувають залізну руду. У радіусі 40 км від нас розташовані сім діючих копалень. У цьому районі дуже багато висококваліфікованих працівників, яких ми плануємо залучити до співпраці.

Коли очікується початок будівельних робіт?

– В ідеалі ми хотіли б розпочати будівництво до кінця 2021 року. Саме будівництво триватиме близько двох років, тобто запуститися ми зможемо в 2023 році, якщо все піде за планом. Як я вже зазначив, у нас є інвестори, які готові вкластися в будівництво. Єдине, що мене турбує, чи зможемо ми своєчасно отримати землю та всі відповідні дозволи.

Чи є порівнянними строки вирішення земельного питання для такого роду проєктів у Канаді й Україні?

– Мушу визнати, в Канаді, хоч там також є деякі бюрократичні нюанси, цей процес просувався б набагато швидше. Я вважаю, що в Україні з цим велика проблема. Усе дуже затягується, і мені навіть складно зрозуміти, чому. Це дещо демотивує мене особисто та наших інвесторів. Так, у Канаді теж є певна процедура. Але ми розуміємо, що якщо все зробити за правилами, питання вирішується доволі швидко.

Як ви оцінюєте ефективність податкової політики в Україні? Адже вона доволі мінлива. Наприклад, ставка ренти змінювалася вже неодноразово. Лише за минулий рік її кілька разів мали намір скоригувати. Чи впливає це на ваш проєкт?

– Безсумнівно, для нашого проєкту це проблема. Адже міжнародні інвестори хочуть визначеності. Перш ніж інвестувати, вони оцінюють ситуацію з урахуванням курсу валют, податкових ставок. Якщо ці показники змінюються, втрачається довіра інвесторів. Адже якщо правила гри змінюються один раз, де гарантія, що вони не зміняться знову? Інвестори починають сумніватися в доцільності своїх вкладень з погляду прибутку. Тому фактор стабільності дуже важливий, принамні в перші 8-10 років реалізації проєкту, коли ми розраховуємо виплатити наші боргові зобов’язання, пов’язані з будівництвом.

У нашому випадку схема фінансування передбачає залучення як пайових інвестицій, так і позикового капіталу. Часткові інвестиції в загальній структурі фінансування проєкту займають 40%. Їх ми отримаємо від сталеливарних заводів, трейдерів в обмін на право першочергової закупівлі продукції та роялті. Це відкриває нам доступ до публічних ринків. 60% – це кредити, переважно від найбільших банків, зокрема на умовах зворотного викупу, під гарантії експортно-кредитних агентств, які, власне, є державними гарантіями. З огляду на це, стабільність податкового законодавства та ставок рентної плати є особливо важливою для успішного виконання наших боргових зобов’язань.

Завжди цікаво дізнаватися думку експертів про роль і позиції України на світовому чи регіональному металургійному ринку. Як ви оцінюєте перспективи України в цій галузі?

– Україна має дуже вигідне географічне розташування, завдяки якому може обслуговувати сталеливарні заводи як Європи, так і Близького Сходу. У вас багата інфраструктура: розвинена залізнична мережа, електромережа, великі порти, а також – високоосвічені, висококваліфіковані фахівці. Україна справді має всі передумови для завоювання високих позицій на світовому ринку.

Водночас, щоб успішно вийти на світовий ринок, українським виробникам сталі та залізної руди необхідно скоригувати параметри своєї кінцевої продукції, як це зробила Ferrexpo за останні 10 років. Раніше Ferrexpo виробляла приблизно таку саму продукцію, як і більшість аналогічних українських заводів, – з високим вмістом кремнію, від 7% до 9%. На світовому ринку немає попиту на таку продукцію. Ринок її збуту обмежений країнами колишнього СРСР і Китаєм. Щоб вийти на європейський ринок, потрібно знизити вміст кремнію як мінімум до 4,5%. У Ferrexpo вирішили цю проблему, серед іншого – за рахунок встановлення баштового млина в кінці лінії з переробки руди для отримання більш дрібної фракції. Вони також переорієнтувалися на виробництво окатишів. Я вважаю, це було розумне рішення. Це відкрило для них нові ринкові перспективи.

Особисто я бачу два паралельні шляхи розвитку для України. Перший – гринфілд-проєкти, як-от Black Iron. Це чудова можливість розширити ринок. Другий – браунфілд-проєкти, модернізація наявних заводів. Так, це затратно, але це дає можливість залучити нових клієнтів.

Ви згадали тему ролі уряду у формуванні інвестиційного клімату. Однак вам краще за нас відомо, що впродовж останніх 5-10 років державна політика була не надто сприятливою. Якими є критерії успішної інвестиційної політики на думку таких інвесторів, як Black Iron?

– Гадаю, Україні потрібен успішний приклад, щоб залучити інших інвесторів. Тоді справа піде само собою. Бізнес цинічний. Він не вірить, що ситуація в країні справді змінюється на краще. Доки хтось не покаже на своєму прикладі, що інвестувати в Україну вигідно й безпечно, інвестицій не буде. Тому історії успіху – ключовий фактор у цьому питанні.

Так, Black Iron має підтримку уряду, але потрібні також конкретні дії. Ми не можемо чекати роками. Інакше інвестори від нас відвернуться та вкладуть гроші в інші проєкти. Тож вкотре наголошу: українському уряду слід навчитися оперативно вирішувати питання, якщо він справді хоче зробити країну привабливою для інвесторів. Україна має величезний потенціал, зумовлений як багатими ресурсами, так і висококваліфікованими працьовитими фахівцями. Але потрібно ще вміти цим користуватися та навчитися швидко вирішувати питання.

Крім того, потрібно створити механізм захисту інвестицій. Для здорового інвестиційного клімату неприпустимі рейди й інші такого роду втручання. Якщо виправити цю ситуацію, впевнений, Україна отримає блискучі перспективи.
 
Джерело